(продовження)
5. Прорив
Шукати сільванських диверсантів вночі було безглуздо. На території всієї провінції огошено військовий стан, найближчі поселення евакуйовано в межах звичної процедури. Кордони закрито і підсилено гарнізонами регулярної армії. „Сині” просто-напросто будуть змушені прориватися через застави у Сільванію, це всього лиш питання часу. Так, звісно, бійці там не з простих, можуть місяць перебувати на ворожій території без відповідної провізії і засобів виживання, користуючись всім, що підвернеться під руку. Мушу визнати, в даній справі вони дадуть фору навіть хлопцям з відділу розвідки бюро. Нерідко на території Норманії виловлювали таких „засланців”, які подовгу проживали серед сільського населення. Ловили в моменти, коли ці „командос” припускалися помилки, часто з документами тощо. У мирний або відносно мирний час їх обмінювали на норманських в’язнів або віддавали за викуп. Таким чином Норманія сама здійснювала „природній” відбір сільванських елітних диверсантів. Що ж, тепер, за відповідних умов, їх чекає розстріл, у найкращому випадку –утримання в таких установах, про існування яких знають лише привілегійовані службовці бюро і мабуть одиниці у міністерстві оборони. Такі в’язниці-лабораторії з їхніми технологіями в області психології можуть перетворити людину на жабу, та так, що він сам буде у це свято вірити, або ж поставити його в ряди норманської армії. Такі часто з’являлися в саперних батальйонах і добровільно йшли по мінним полям, розміновуючи шлях. Довго вони не жили, якщо не підривалися на міні, то сходили з розуму через деякий час. Службовці завжди дивувалися з них, складаючи легенди про психів зі штрих-кодами на потилиці. Не дивувалися хіба у вищих кругах бюро СБ, роблячи відповідні висновки і вдосконалювавши свої методи. Така була плата Сільванії за тридцять три роки репресій, свого роду – імунітет на „інородні тіла” на території держави. У самій Дампі не знали про прогрес норманських вчених у цій галузі, адже все починалося з примітивного Інституту Прикладної Психології, утвореного у 1968 в провінційному Азурі і надії на який великих не покладали. Максимум, що могла заволодіти королівська служба безпеки – розвід-дані, які до того ж часто підкидалися...
За цими роздумами я зібрався і прибув до бріфінг-залу. Поки сільванці на території Норманії – розслаблятися не доведеться. Міністерство вже веде розслідування і переговори з сільванською королівською службою. Та поки політики роблять свою роботу, ми, армія, будемо робити свою. Настанови прості – укріпити прикордонні стратегічні точки: залізно-дорожний вузол, нафтову вишку і прикордонне КПП гарумської провінції. Вихід на позиції – негайно.
25.08.2007 9:30
Вирушив у складі роти механізованої піхоти військ третього ударного полку дивізії імені Гечевари, дислокованого неподалік. Хлопці знають свою роботу, повз них і миша не просковзне. Якщо варто було укріпити стратегічно важливі точки, то ці бійці зі своєю вогневою потужністю – те що треба!
10:00
Розгружаємося на позиціях. Основні сили – на ЗД-вузол та вишку, одне відділення – на КПП для забезпечення контролю пересування транспорту. Сам інструктую роботу КПП, другий офіцер Фішка – контролює укріплення позицій на стратегічних точках. Починається звична процедура і рутинна робота: фейс-контроль, перевірка документів всіх проїзджаючих, перевірка багажу. Цивільні трапляються рідко, оскільки суміжні села виселено. Частіше – військовослужбовці-грибники. Перевіряємо кожний транспортний засіб. По обстановці ніщо не говорить про те, що на території вештається рота ворожих диверсантів.
11:00
Помічено рух колони військового вантажного транспорту. Зв’язуюся з командуванням, говорять, що у зоні не повинно бути пересування наших військ. Дивно. Колона зупиняється на першому шлагбаумі, спереду колони – вантажний хамер і на передньому сидінні – військовослужбовець. Підходжу ближче і командую бійцю перевірити кузов. Офіцер на сидінні пасажира демонтрує посвідчення СБ Норманії. Я готовий підійти і перевірити документи, та раптом !! ... лунають постірли! Солдат, що відкрив кузов автомобіля, падає на землю і зі всіх транспортних засобів висаджуються, як по команді, сільванські солдати. Я, миттєво зрозумівши, що сталося, кидаюся назад під потужним вогнем прикриття бійців на КПП. Лунають вибухи гранат! Крики! Хаос! Я відступаю на дальний шлагбаум! Назустріч вже рухається бойовим порядком мобільна група! Вибухи! Постріли! Затята бородьба за КПП, сільванці пробують прорватися, та малочисленна група, локалізована на КПП утримує їх з останніх сил. Чисельність ворога точно невідома, вони все продовжують і продовжують вистрибувати з кузовів вантажівок! Підтягнути наших, швидко і водночас неможливо. Краще залишити КПП і перегрупуватися. Я наказую відступити і зайняти позиції на барикадах за КПП.
11:30
Ми здали КПП. Ціною декількох десятків „синіх”. Наших полягло з півдюжини. Непогано для такого прориву. Біля КПП палають вантажівки, з нашого боку – відкриті порожні обстріляні легкові авто цивільних, які появилися так невчасно. Потрохи починаємо оговтуватися. Що трапилося? Чому ворог пробував прориватися напролом? Чому не дочекався ночі? Звідки у нього наш транспорт? Звідки норманські документи? Надто багато питань. Їх будуть вже вирішувати в центрі аналізу інформації бюро.
Зараз – потрібно діяти! Сільванських бійців залишилося всього з десяток. Вони засіли у бункерах КПП і, схоже, відступати не збиралися. Та і відступати їм немає куди. Якщо зараз стрімко і злагоджено вдаримо, то відіб’ємо позицію без суттєвих втрат. Я наказую зачистити точку. Сам йду вперед. Одна група Ромео – на правий фланг, через лісосмугу, інша, з бійців Віктора – на лівий для фронтового штурму. Сам, з декількома бійцями Ромео, прикриваючись за палаючим транспортом, підтримую вогнем групу Віктора. Шальна куля! Нехай йому! Дзвін прошиваючих наскрізь обшивку вантажівки куль і ... різкий удар в плече! Я падаю на землю! Біль! Нестерпна біль і занімівша рука, я випускаю з рук зброю! Медик! Медик! ... Ніхто не спішить на допомогу! Медик! Чую ззаді: „медика офіцеру СБ!” Медик. Вже тихіше ... медик ... від болі втрачаю свідомість...
12:00
Я у госпіталі. Нашвидкоруч змонтований польовий шпиталь неподалік бойових дій. Проснувся від одного вдоху нашатирного оспирту. Кулю вийняли і нашпигували чудо-препаратами. Мені не сидиться на місці. Я забираю з собою ще групу і вирушаю на точку.
До того часу там вже повністю відбили КПП. Офіцер Фішка знає свою роботу не гірше інших і вправно, майже ідеально відбив точку. Розподіляємо сили заново. Вдруге віддати КПП ніхто не збирається. Аналізуємо бій, рахуємо втрати.
12:30
Знову помічено рух транспорту. На цей раз ворог висаджується неподалік і круто огинає на лівий фланг зі сторони поля. Штурм сільванцями з цього боку – виключений, а от глибокий обхід лісосмугою в тил – реальний. Я надаю наказ групі Віктора розгорнути лівий фланг від вишки до КПП. Майк – зайняти правий фланг і передову позицію. Ромео – саме КПП. Докладую обстановку в штаб. Відповідь не заставила себе чекати: сільванська група зайняла укріп-район поблизу населеного пункту. У них – заручники, офіцери СБ Норманії. Справа набуває цікавого розвитку! Невже „сині” будуть торгувтися за своє життя? Отримую наказ: зачистити і відбити укріп-район, підійти незаміченими, щоб виграти для наших полонених і переговорщиків час, вдарити несподівано.
Залишаю групу Ромео на КПП, щоб по команді підійшли до точки з півдня. Всіх решту забираю з собою і здійснюємо марш-бросок на північну сторону точки, де з-під самого лісу плануємо вдарити. По дорозі проводимо спостереження за позиціями ворога.
13:00
Вогонь!!! Групі Ромео – атакувати з півдня! Групі Майк – з лівого флангу, зі сходу. Решта, основна ударна група – прямо по напрямку, зачистити територію! Бій тривав двадцять хвилин. Оперативно, без суттєвих втрат ми зайняли точку, вчасно проникнувши через огорожу на територію і прикривши правий фланг вогнем, який в той час також під прикриттям димів, замкнув ворога і вичистив під нуль територію. Ще деякий час тривала перестрілка за вишку в центрі укріп-району, та винести її – було питанням часу.
13:30
На поле і прилеглий ліс повернулася тиша. Лиш гора трупів і важкий дим над укріп-районом свідчили про минулий бій. Проте, ніхто не радів. Залишилася малочисельна група „синіх”, замкнувшись у бункері в центрі з офіцерами СБ Норманії. На місце прибув переговорщик, але після короткого психоаналізу заявив: терористи неврівноважені, на переговори не йдуть, заручники, скоріш за все, вже мертві. Наказ – взірвати бункер.
Після довгих спроб відкрити бункер, надаю наказ командиру групі Майк Тімуру взяти будь-якою ціною за п’ятнадцять хвилин! Виконання наказу не довелось довго чекати. Пролунав вибух гранати, вміло закинутої всередину...
Ексертиза тіл пізніше не виявила серед бійців, захопивших бункер, вогнестрільних поранень. Всі офіцери СБ Норманії були живими на момент вибуху. Зрадники? Як таке може бути? Всі офіцери регулярно проходять психологічне обстеження. Тепер зрозуміло, чому вони не торгувалися, зрозуміло також, що ми маємо справу не з неврівноваженими противником, а із заплутаними політичними іграми. Невже черви корупції добралися до норманської демократії? Страшно подумати, що може приховуватися наверху і які можуть бути наслідки всіх цих подій. Тим не менше, незрозумілими залишаються запитання: чому ворог не дочекався ночі і під її покровом не намагався перетнути кордон? Чому зайняв укріп-район, завідомо знаючи, що йому там не протриматися?
Запитання, запитання, запитання...
(далі буде) :)
