Игра состоялась , пишите что вы об этом думаете.

Атлищна

Остальное позже

у одеситов игра прошла в виде рейда было очень сложно ходить по снегу по колено. погодка дала просраться. полигон классный, орги очень старались. вообщем молодцы как по мне ишра прошла в лучшых традициях милсимов и а.р.м.с.

---------- Сообщение добавлено в 00:05 ---------- Предыдущее сообщение создано в 00:03 ----------

и еще в связи с опозданием на игру мы не оплатили остальной взнос за игру на полигоне дайте номер карты переведем денежку.

Парни Орги - все было сказано и на месте, и повтрорю:
Полигон шикарен, организация - я бОльшей части аспектов для работы базы - у других оргов подобного вообще не видел(я про саткомы и тд) сразу видно что делалось с душой и дальнейшими наметками(я про вертолет)
Мы все понимаем, что погода наломала очень много сценарных заготовок, и очень ограничивала всех, но над некоторыми деталями канвы надо тщательнее подумать - и чтоб добавить смысла, а не топовой загадочности(как управление базы может НЕ ЗНАТЬ куда полетел вертолет эвакуировать группу и пропавший как минимум на МАРШРУТЕ до точки, КУДА ВЫЗВАНА эвакуация), и загадочно телепортирующиеся рюкзаки с квестовыми шнягами от уничтоженной группы перестанут волшебно попадать в "Пакистан", и тд и тп.
Игра вполне удалась,сам такой формат - очень любим, практически всё зашло на ура. я думаю при бОльшем количестве игроков в следующих сериях(и я очень рекомендую Игрокам участвовать в этом интересном проекте) будут все "козыри" для реализации дальнейших задумок и "внедрений". В общем лично я остался ооооочень доволен, невзирая на то, что по врагу я лично не выстрелил ни разу :) завтра сложу треки выходов.
Ехали скорее за экстримом и проверить технические и физические разные прибамбасы. + это был неплохой квест на выносливость и подготовку снаряжения. И, конечно же - повидать старых добрых знакомых, которых не видел с "довойны". Все пункты - выполнены, хоть и ожидаемо было бОльше физического урона от погоды, чем получили :)
Оргам и Игрокам обеих сторон - большое спасибище за полученное удовольствие и фан. Готов оказывать посильную помощь оргам в производстве следующих "эпизодов"
"спасибочтоживой"(С)

Ooorah! Игра прошла отлично жаль не пообщались с опфором после игры для раздела общих впечатлений как бывало на астанах86.(привет Одесса!)
Очень рад совместной игре с Тернопольскими морпехами и ребятам из *марсоча* тож привет. Фаертим Браво reporting in!
P.S:жаль не успели лизнуть вертолет.

Оргам огромное спасибо от всей Альфы. Вы проделали отличную работу, давно не видел такого подхода.
Приедем ещё!
Отдельное спасибо всем участникам кто не побоялся и приехал.

Спасибо за игру, жаль не смогли попасть с пятницы, я так понимаю мы многое пропустили )) Подготовка к игре вообще бомба, такой крутой базы исаф я ещё не видел. За вертолёт отдельный респектище, очень круто. Спасибо ребятам из Black Hawks и Монголу за экшн в поисках вертолёта, было круто да и, да и за транспорт с ЖД вокзала )) Жаль что не получилось поучаствовать в замесах, надеюсь орги в следующий раз будут проводить ротацию среди тех групп которые воюют и тех кто выполняет другие миссии. Ну и конечно нужно больше талибов, надо что-ли какую то рекламную акцию проводить для привлечения в талибан.

Всем добрый день, Джентльмены.

Сразу хочу выразить глубочайшую благодарность всему орг составу( Леон, Клайд, Банзай).
Вы проделали очень большую работу, которая дала свои плоды.
Рад обмену организаторским опытом:)
Этот Афган был сложнее Экстрима в Крыму
Так же еще раз подтвердилась гипотеза, что Качество всегда лучше кол-ва.

Отдельно хочу выделить Банзая и Пилигрима.
мотособака и вертолет, целый комплекс супер антруажных приблуд и всяких антен и гаджетов, я был в шоке если честно.Даже Паше Кабану такое не снилось, если вы понимаете о чем я)
Улану и его банде, как всегда Вы молодцы, отдельное спасибо Улану за трансфер, баню, ресторан. Очень рад, что лично знаком с таким хорошим, добрым и душевным человеком.
Полковнику и его ребятам, рад был видеть.
Американцам, которые нас вьебали с ящиком денег:)
всем антуражным исафовцам, МАкедонский- жаль не увиделись:)
Глубочайший респект Одесситам, которые смогли приехать( Медмен, Шурин, Мемфис, Дол,Фидель и Модный ну и конечно Чапайтис).

Собственно теперь отчет:
Находясь на территории Шалозана, что находится на границе Афганистана и Пакистана Полевой Командир Мейзени Аюб связался по рации с своим братом Рахмдилом в Афганистане. Прошла агентурная информация, что на высоте Такур-Гарбыли проведены засадные мероприятия, в результате которых два тяжёлых транспортных вертолёта MH-47E были повреждены, а третий уничтожен.

В 14:00 05.03.2002г группировка полевого Командира* Мейзени Аюба выдвинулась в качестве резервного подразделения в район Такур -Гарбыли.
Особенностью операции были:
●тяжелые климатические условия высокогорья
●наличие трофейного армейского оборудования
●возможность пройти через контролируемый дружескими отрядами коридор через горы, который сократил дистанцию почти в 2 раза


В 17:30 05.03.2002г группа, спускаясь по северному склону ущелья долины заметила группу наблюдателей противника.
Аюб вышел на связь и скоординировал остальные отряды, далее была произведена разведка местности. в квадратах I6--I5/
В квадрате H-6 был обнаружен заброшенный наблюдательный пункт противника.
Противник оборудовал укрепленный НП на высоте Takur- Ghar.

В 18:24 05.03.2002г разведгруппа по приказу Рахмдила выдвинулось в засекреченный квадрат для связи с агентами пакистанской службой разведки для получения информации о месте где надо было забрать груз и деньги.

В 19:24 05.03.2002г по данным агентурной разведки группа добралась и обнаружила груз и деньги и выдвинулась обратно в временный полевой лагерь базирования талибан. Спустя 10 минут группа обнаружила на своем пути значительно превосходящий по количеству и вооружению отряд противника и попыталась отступить, но завязался скоротечный бой, где 90% лс отряда полевого командира погибла, остальные смогли бежать и донести информацию до Рахмдила. В бою были уничтожены несколько солдат противника посредством стрелкового оружия и гранатомета. Противник был очень хорошо подготовлен и оснащение вызывало уважение.


Короче, все было ахуенно!) мы ночевали в пакистане отдельно от талибана в -11 в снегу в обычной палатке и это лучшие выходные с нового года:)

Специально выехали пораньше что бы успеть подготовиться к ночной фазе игры с учетом погодных факторов. По этому смогли стартануть вовремя, и хоть нам и было тяжело прокладывать лыжню по мокрому снегу, мы свой кайф от успешной развед миссии получили. Нашли укрепления и лагерь талибана. Лагерь решили не атаковать, так как послушав ваши разговоры мы поняли, что вам не до игры, вы заняты бытом и борьбой со стихией и налет не сделал бы на чести. После 24 дождь усилился по этому к двум ночи решили вернуться на базу.
Дневная фаза порадовала нас боёвкой. Зарубились с группой талибана в 11 человек. Группу уничтожили, ящик отбили. С нашей стороны Две контузии и одно ранение.
То что нам достался пустой ящик это не значит, что мы лохи, это значит, что вы читеры)). Вы скажите хабар из ящика который был в рюкзаке находился у человека из числа уничтоженной группы? Орги разрешили вам его доставать из ящика (например нам было сказано, что открывать ящик может только специально обученный человек) или это ваша инициатива? Это не притензия. Я не хочу разводить срач, просто интересно, ну и для того что бы знать как действовать при в встрече с вами на играх в дальнейшем (уточнять правила и ждать развода)).
Дождавшись оперативно прибывшую Альфу, доставили пустой ящик на базу.
Попытка произвести разведку при помощи безпилотника не увенчалась успехом из за тумана.
Получили новое задание. Прибыв на место попали в засаду, в результате засада была уничтожена хабар найден и доставлен на базу. С нашей стороны 2 - 200 (убиты точным попаданием из гранатомета) 1 - 300.
Ну и последняя миссия совместно с Альфой к месту прорыва талибов в Пакистан прошла как и должна была пройти по канве. Талибы совсем по другому маршруту ушли в Пакистан. А жаль, нас было 12 человек растянутых от холма до холма, у вас был шанс пободаться и прорваться утащив с собой пару-тройку скальпов, но это ваш выбор.
Хочу поблагодарить сторону Талибана, парни вы реально круты! По такой погоде вы приехали, жили на снегу в палатке да еще и играли! Спасибо вам за это!
При боёвках вели себя достойно, наблюдал в оптику как умирали после прилёта одного шара, и это при одетых бушлатах.
Буду рад с вами пересекаться на играх!
Сторона НАТО. Был рад вас всех видеть! Приятно было с вами играть! Надеюсь будем собираться чаще!
Спасибо командующему! Задания реальные, четкие не для того что бы чем то занять, а именно задания. Приятно было воевать под твоим командованием. Спасибо!
Орги. Организация выше всяких похвал! Такой объем работы, такие материальные ресурсы задействованные на игре вызывают восхищение! Полигон отличный!
Ребята вы молодцы! Делайте игры, будем приезжать!
Ещё раз всех обнимаю, до новых встреч!

оскільки Микола ніяк не може зареєструватись на форумі, а я не вмію писати відгуки, то залишу тут мемуари відгук від імені Миколи

[INDENT] My Way To The Takur Ghar

Почалося всьо з того шо Леон і Клайд (організатори) скинули в чат в телеграмі Task force 404
фотки полігону і почали розказувати як в них класно. Зроблено було так не навязливо,
так легко. Через якийсь час скинули фотку кабіни американського гвинтокрила Blackhawk,
шо визвало в членів чату неаби який ажіотаж.
від тоді я для себе усвідомив шо на цю гру треба буде потрапити хай там що, оскільки видно було
що люди стараютсья "ПІДНЯТИ СТАРЙКБОЛ З КОЛІН" значить треба підтримати. Мушу признатися дата в мене
зразу визвала запитання чому так рано можливо ще буде холодно але на той час була тепла зима тому вірилося
що буде тепло, після чого Леон і Клайд скинули фото де вони компанією в снігу і сказав це 13 березня
минулого року. Залишалося надіятися що таки буде тепло...
Після цього в чаті досить часто піднімалася тема 202 багато хто вирішив таки зібратися але почекати
наскільки вдалий буде проект. Організатори проявили мягкість для першого разу дозволивши мультикітову гру,
як виявилося в майбутньому ідея була прекрасна.
Оскільки в нашому чаті досить живі люди в плані ігор всі почали чекати того прекрасного дня 16 числа,
погода за 1.5 місяці показувала шо буде тепло і дощі тому всі надіялися шо буде годний, маштабний, продуманий
проект.
Одним з таких людей був Ілля і було серпом по яйцях взнати шо він не зможе приїхати, з часом,
чим ближче до дати погода показувала шо іменно на дні в котрі буде гра обіцяютсья сильні морози і дуже скртуні
погодні умови, багато хто вирішив не ризикувати здоровям, я їх прекрасно розумію, сам задумався варто чи ні.
Організатори вирішили не переносити дату я не розпитувався чому раз не переноссять значить причини є і досить
вагомі. Залишалося надіятися шо погода таки не підведе і приїхавши за 700 км від дому ми з командою не застрягнемо
на кілька днів в холодному приміщенні.
З людей з якими мали їхати двоє з різних причин не змогли потрапити на гру але нащастя були бажаючі і ми таки
зібрали повну машину і солярка вийшла по 466грн з носа, врятував нас також і прицеп який був до верху забитий годнотою,
орижкою і якісними репліками. Страшно було брати прицеп, боявся щоб місцеві не вкрали тому причіпив його на колодку - таким чином
транспорт був орагнізований.
І ось нарешті настав день коли треба було остаточно вирішити так чи ні, з моїх ні в кого не було сумнів, коли дзвонив
питався чи їдеш відповідьь була одна "вай нот" шо мене дуже радувало шо навколо мене тверді люди на яких можна
розраховувавти і горжуся тим шо можу назвати їх своїми друзями...
Двоє з пасажирів були не з Тернополя тому треба було узгодити з ними місця зустрічі, явки, паролі. Олександр (Саня)
з Львова мав добратися автобусом який мав приїати в Львів в 5:30 ми ж всі мали в Тернополі організуватися близько 8:00
але виявилося шо автобус у Львів їхав з Польщі і його затримали на 2 години про що Саня і повідомив нас в чаті який був
створений для тих хто їде разом. Відповідно час збору було змінено на 10 годину, таким чином ми вже не вспівали потрапити
на гру вчасно на 21:00 але вибору не було без Сані нікуда. Перед тим він відправив в Тернопіль більшу половину снаряги
поштою і обіцяв взяти нам труйовий звязок а саме рації PRC343 які використовувалися на наш період досить широко не тільки
КМП але і іншими арміями і підрозділами.
Коли нарешті Саня приїхав до нас у місто я вже був в дорозі щоб забрати нашого новго рекрута який буквально за один день
зібрав кіт (окрема подяка Злюку) і був готовий їхати взнавши про поїздку за пів дня до неї, що мене без умовно дуже
радувало. Поки я чекав Утера у вікні через дорогу я побачив двох котів які сиділи на підвіконні і дивилися на мене,
оскільки я кошатник, то мене такий образ досить порадував і стало якось спокійно в плані далекої і складної дороги.
Коли ми погрузили речі Утера (наш новий рекрут) в прицеп, вирушили за Олександром на автовокзал, я попросив його
вийти заздалегіть до дороги шоб мені було зручно з прицепом його підібрати, так він і зробив. При всьому ми розуміли все
треба робити як можна скоріше оскільки наша группа мала виходи в патруль на міссію зразу по прибутті на місце дислокації.
Забравши Саню ми вирушили до Богдана в якого знаходилися і речі Сані. Це був приватний сектор в селі яке було зразу
біля Тернополя. Там ми руками поносили важкі сумки і баули тому що розвернутися там не було де і погурзили все також у
прицеп. Після цього залишилося зробити останню зупинку шоб підібрати Кеша (Володимир) і це було досить весело (ні).
Ми з Богданом вже не перши йраз кудась їдемо на гру і він завжди був штурманом, і хорошим. Цього ж разу він мене запевнив
що знає де живе Кеш(і не замітив лички 2nd lieutenant на його кітелі, і компас в руках), і ми вирушили без навігації, таким чином ми пропустили потрібний поворот перший раз. Було вирішено пройтися пішки і донести в руках але тверезо оцінивши час ми вернулися в машину і поїхали, тут ми знову пропустили
потрібний нам поворт але на щастя сам Кеш помітив нас на дорозі зателефонував і зорієнтував куда нам їхати. Як можна
зрозуміти з прицепом такі маневри дуже мене вибішували але робити нічого треба то треба. Підїхавши до Кеша додому ми
побачили його стоячим на вулиці з пожитками погрузили його речі в прицеп його самого в салон і вирушили за нашим останнім
пасажиром Хамулем (Тарас) в місто Рівне яке було нам по дорозі.
Приїхавши в Рівне виявилося шо до його дому досить близько таким чином погрузка зайняла досить мало часу і ми вирушили
в довгу дорогу в Черкаси. Дорога була сповнена матюків, жартів, взаємних підколів, і метоллу таким чином дорога проходила
досить не напряжно і весело, хоча і зупинялися пару раз розімяти ноги. Сам я дуже переживав через дорогу тому що на пятницю
все мало бути супер тепло і сухо а на дні гри хуртовини і мороз, тобто зворотня дорога мала бути досить не легкою. Через
такі прогнози як виявилося і "лівнули" ше пару людей, я їх прекрансо розумію.
Нарешті ми приїхали в Київ на обїздну дорогу там зупинилися заправитися і оскільки не далеко було Метро, то Саня і Хамуль
пішли купити паливо дещо іншого характеру але яке пригодиться на випадок холодів. Після чого ми вирушили в дорогу до
місця призначення. Прибули ми туди 22:30, побачивши парковку я поставив машину і ми почали розбирати з прицепу речі,
не знаючи куди з ними іти. Кругом темрява, рятували налобні фонарики і світло з салону машини, та через якийсь час ми почули
сміх і людей які йшли з гори по дорозі, я так і не взнав хто це був. Коли ми перестрілися з ними вони сказали шо вам на
верх по дорозі 200 метрів і посміхнулися, тут я і зрозумів що завдання буде не легке. Ми вирішили зробити дві ходки за речами.
На собі я мав два чохла для приводів в одному був м240г в іншому м16а2 і м590 в руках був ящик з MRE, і ше якийсь рюкзак до якого був причеплений каремат і MSS. Першим ішов Хамуль i світив фонариком під ноги і служив мені і Кешу маяком, щоб ми розуміли в яком напрямку рухатися. Пройшовши пловину дороги я попросив
перекур тому що іти було досить важко для мене, Хамуль зупинився. В темряві я розгледів будинок і сказав "о а ми вже десь
поряд" Хамуль повернувся і також побачив будинок, на відстані 100 метрів було видно світло в дальному будинку і протоптана
доріжка вказувала на те що на туди. Зайшовши в середину ми побачили когось (не видно хто бо його фонарик світив мені в очі)
і він сказав вам туда прямо в самий кінець, де ми і скинули речі.
Перед тим в чат присвячений грі прибулі скидали фото дороги, казарми і тд щоб ті хто їдуть приблизно орієнтувалися шо
де і як. Привітавшись з тими хто вже був на місці ми вирушили за рештою речей, і мушу сказати дорога низ була лише чуть
легша оскільки було досить слизько. Сама ж дорога на верх представляла з себе глибоку колію з напівзамерзлими слідами від
ніг притрушеними легким снігом і коли ти ставав на це воно перетворювалося в кашу після чого ноги миттю ставали мокрі.
Тим не менш ми донесли всі речі, і я закрив машину впевнешись в цьому 3 рази пішли в казарму, цього разу компанію в підйомі
мені склав Саня. Я вирішив що самим оптимальним способом буде не тягнути на верх всю снарягу в баулі а одягнутися в неї
і я виявився правий, це справід було легше таким чином в руках в мене був лише ящик з 50ю гранатами і М249 Саші, сам же Саня ніс еліску лардж і ще
сумки в руках і на спині був також баул з колонкою на акумуляторі яка грала метал всю дорогу. Зайшовши в казарму ми скинули
речі і почали зі всіма вітатися і думати куда скласти речі і де будемо спати.
В приміщенні на другому поверсі де ми і були було задіяно 2 кімнати і великий зал. Перша кімната це був HQ.
Обраян, Волков і ще один не знайомий мені страйкболіст поралися з встановленням буржуйки(цей момент є на відео в фб в мене на стіні). Друга кімната це була казарма груп Альфа і Чарлі. ми Браво, також там мали бути але вирішили залишитися в великому залі з рештою Браво бо в нас було досить багато речей і плюс я
боявся шо храпом буду будити людей як це робив в свій час на грі року в палатці. Моя команда почала розпаковуватися і
і готуватися до виходу. Чарлі вже була в "полі" і виконувала місії. Альфа була в резерві. Через якийсь час прийшов хтось
з командування і повідомив шо вихід наш скасовано і ми можемо розслабитися і лягати відпочивати з дороги. Звісно всі
вирішили погомоніти про наболіле і різні теми. Сам я прийшов до секретної людини яка мені підігнала АТ4, я розплатився і пішов випендруватися перед друзями. Було досить приємно чути яка ахуєнна штука і що я щасливий власник такої унікальної а також і важкої штуки. Потім поставив гарнатомет і
почав документувати все що було навколо на відеокамеру і фотографувати, оскільки оствілення було досить погане то і
докумнетацію довелося припинити бо і фото і відео виходили не якісні.
Після чого ми всі поскидали кіти і розбрелися хто куда по базі. Я впереше пілся отримання розпакував МСС і оцінив
наскільки це класна штука. Я був сильно втомлений через те шо був за рулем 700км зразу занурився в мішок
і ліг спати так само зробили і решта команди. Перед сном мене попередив Німой шо нас піднімуть о 6:00 шоб бути готовим
до виходу.
Ніч пройшла досить спокійно, єдине що торбувало це був холод який зїдав лице, тому доводилося голову ховати повністтю.
Прокинувшись з ранку я першим ділом впевнився шо все навколо не сон і я не вдома під ковдрою. Нічого не снилося, просто
хороший, здоровий сон. Наскільки памятаю мене розбудив Німой, наш соком з Києва. Всі помаленько повставали, одягнулися
і виявилося шо вихід відкладається через не зрозумілих мені причинах, чи то дощ пішов, чи просто якась не стиковка в штабі так
і не знав. Це нам дало час шоб Саня роздав всім Марконі і ми розібралися з звязком, нажаль нові батарейки
на холоді довго не прожили.
Вихід відклався ще на якийсь час, вже не памятаю навіть о котрій ми вийшли, памятаю тільки що прийшли з штабу
Обраян і ми вирушили на вулицю. На вулиці я взнав що з нами будуть йти марсоки. Вислухали завдання, попробували як
працює звязок і вирушили на пошуки злощасного гвинтокрила. Старишм групи було призначено Німоя, кремезного, могутнього
хлопаки він і получив карту. З початку він не мав йти так як його М16 була не справна, але шоб йому не було скучно я
виділив йому свій М590. Прямо при виході з табору ми зустріли малу собаку яка жила в охоронця, який там жив, сам же
охоронець заготовлював дрова для себе щоб не замерзнути. Я привітався з ним "Боже помагай" і приємно було почути від нього
відповідь яку я чув лише в наших краях, а саме "казали Боги шоб ви нам помогли" після чого ми обоє посміялися,
я пішов далі а він проводжав нашу колону поглядом і легенько усміхався.
Дойшовши до розвилки Німой зупинився глянув на карту і показав напрямок на якому не було протоптаної дороги, один з
Марсоків сказав "мож підемо там де дорога протоптана" але ніхто нічого не сказав і ми вирушили в дорогу, я першим
і визвався йти але через якийсь час мене обігнав Саня і Утер за ним вже я і йшов до повороту на право. Навколо куда нам
треба було іти було засніжено і були круті схили, між схилами були дороги але не протоптані, Сама дорога представляла з
себе сніжну кашу яка була притрушена снігом а під ним на дні була вода, в деяких місцях була просто вода. Коли ми
до потрібного квадрату перед нами величаво стояв досить високий і крутий схил. Я запропонував вийти на верх шоб з верху
можна було проконтролювати територію зі мною виявив бажання піти Саня. Группа також розділилась, щоб по низу обійти схил
з двох сторін. Барво 1.1 (КМП) пішли правим флангом браво 2 пішли з ліва. Ми з Саньком вилізли на половину схилу, слідів
людей не було, з часом Саня знайшов Льожку (місце де спить звір в лісі) а я сліди і какахи оленя про що ми доклали группі.
В низу був поганий звязок з штабом тому Саня звязався з ними сам оскільки ми були досить високо. Якимось чином Німой таки
звязався з штабом і там йому сказали шо наша міссія міняється і ми маємо вирушати в інший квадрат який був в протилежному
боці від нашої позиції. Ми вирішили повернутися через табір шоб поповнити запаси батарейок тому що звязок почав підводити
через морозну погоду. Наскільки я зрозумів Німой почув шо може захворіти оскільки ноги мокрі і холодні а змінки нема
вирішив піти в санчасть (буржуйка в штабі) і там підлікуватися. Таким чином Саню підвищили, він став нашим новим головним
группи, йому Німой і віддав карту. Я провів Німоя в лазарет сам забрав батарейки і приєднався до группи.
Саня зпланував маршрут і ми вирушили. Цього разу ми вже йшли по протоптаній дорозі яку заздалегіть провели організатори.
Досить швидко ми піднімалися в гору зупиняючись час від часу шоб не збитися з маршруту. Саня йшов першим потім Утер потім я,
після мене йшов Богдан і Кеш, замикали колону 4 Марсоків. Дорога перетворювалася у все глибшу сніжну кучугуру. Дійшовши до
певної точки на дорозі Саня показав напрямок і ми звернули з дороги прочесувати квадрати на карті. В лісі ми почали вже
підніматися на гору шоб оцінити приблизний маршрут. Там ми розібрались з напрямками, вибрали орієнтири і спустилися вниз. Я
відійшов лівішим флангом шоб обхватити чуть більше територію і в разі чого прикрити группу. В то місце де я пішов сніг був
вище колін мяко кажучи йти було досить важко і тут я побачив шо до мене біжить по тому снігу Утер і тут я зррозумів шо
звязок мій вже здох повністтю. Він передав мені шоб я вертався до группи так ми і зробили. І знову перед нами був новий
схил, ми перед ним постояли зорієнтувалися, приємно було бачити як группа грамотно займала позиції і підтримує звязок.
Ми почали підніматися на схил і коли я вже був на половині дороги я почув тих хто був вжена горі, вони сказали шо побачили
контакт. Ми вирішили переслідувати ворога. тихенько помаленько спустиися в низ але таліб зник
з поля зору,ми почали переслідування. Дійшовши по дорозі до дамби (насип між схилами по якому можна пройти) Саня показав
группі лівий схил і відправив туда Марсоків, наших КМП відправив перевірити правий схил. Ми з Саньком лишилися
стояти для прикриття і як QRF шоб якшо визве одна з сторін оперативно висунутися для підсилення. Через хвилин 10-15
повернулися КМП не знайшовши ніяких слідів оскільки квадрати всі були прочеані і у всіх вже замерзли ноги було вирішено
повертатися на базу для перегрупування доукомплетації і просушки. Марсоки вийшли на звязок і повідомили про сліди які
варто перевірити, ми в свою чергу зайняли позиції на перехрестті і чекали поки вони повернутться. Поки чекали то славно
поговорили на приклад того шо кіти в нас явно не попогоді і шо гортекс так само промок як і мої диряві 550ті.
Тут ми побачили шо повертаються наші специ (спецпризначенці) і як тільки вони дійшли до дамби Богдан помітив
рух вище по дорозі, після нього помітив Утер а потім і я, ми зрозуміли що наближається таліб і вирішили його обійти через
сусідній правий від дороги схил. Саня поліз перший Кеш другий я за ними. За першим разом я впав і сповз лицем до снігу
на дорогу і почав дряпатися на гору в іншому місці. Богдан і Утер залишилися в низу біля дороги. Після цього я втратив
зоровий контакт з ними. Через секунд 20 я почув шо Саню підранили він кричав в рацію "медик" я почув крики духів (так
називали повстанців радянські солдати в афганістані) і побачив як вище мене метрів 20 по схилу відступає Кеш і за його
пятками падали кулі він зайняв позицію шоб прикрити мій відхід але я получив кулю в око від снайпера повстнаців. Як
виявилося нижче мене лежали двоє з Марсоків які я неавіть не бачив як піднялися. Зверху зі схилу наступало близько 2-3
талібів з криками алаху акбар і з командами куда йти Кастету, кулеметнику і куда стріляти з підствольного гранатомету
я зрозумів шо ми попали на велику группу талібів до такого контакту ми не готові. Марсока знизу також підранили а в мене
прилетіло після поранення шарів десь 100 боялися підійти, всетаки бачуть шо КМП. Ранений Марсок справжній герой намагвся
мене перевязати я казав шо в мене нема шансу і шоб він відступав як тільки я то сказав він і получив остаточне попадання.
після цього для мене все закінчилося. Я бачив як біля мене пробіг командир Талібів. Вони були дуже блискавичні ми не
змогли тверезо оцінити кількість і сили ворога за що і поплатилися розгромом группи. Пілся закінчення бою я взнав деталі
від своїх загиблих побратимів. Марсок який біля мене лежав як виявилося також був не сам, його напарник прикинувся мертвим
і талібан пройшов повз нього і не перевірили в якому він стані. Він вирішив не стірляти шоб не було срачів після гри.
Ми побачили шо колона Талібан пішла далі і ми могли вирушати на мертвяк ми почали спускатися з Марсоками зі схилу, хлопці
зпустилися нормально я ж підвернув ногу ліг на спину і зїхав, нащася без наслідків. Після мене це повторив один з Марсоків
і зняв це на відео. Вже в низу я побачив шо вся моя группа також загинула. Як виявилося Богдан підстрелив 3ох талібів
і Утер ще одного. решта всі по нулях. Саня витягнув карту і ми вирушили на базу вже як мертві.
На наше щастя Саня добре вмів читати карти плюс були гпс в Марсоків і ми через ліса і сніги знайшли дорогу додому. За
100-200 метрів я побачив одну ідеально рівну лінію яка пересікала горизонтально всі дерева і я вскрикнув "нарешті база
близько" ззаді мене Кеш опустив на землю сказавши що це міраж, але виявилося шо я був правий. Дорога була на базу була
дуже важка оскільки ми пішли через дуже засніжену місцевість. Вийшовши на територію бази я вже радів шо скоро зможу зігріти
ноги і всі наші трохи відпочинуть від біготні по висотках. Поки читаєш не розумієш наскільки це не просто такі речі треба
попробувати, як то кажуть "сам був не шкодую але нікому б не радив" так можна описати ходьбу по тій місцевості.
Нарешті ми зайшли на базу і я зразу сказав шоб всі не роздягалися а зразу стали для фото шоб залишити на память собі
момент коли всі разом повернулися. Ми почали фотографуватися і прибіг хлопака зі штабу Пілігрім (справжнього імені не знаю)
дуже хороший хлопака розказав багато про звязок яким ми користувалися на грі, так вот він також вирішивна сфотографувати,
з того шо він говрив і як нас виставити хотів я зрозумів шо він має поняття як робити фотографії. Я був дуже радий цьому
бо в мене не було ні сил ні цілих акумуляторів на апаратурі шоб зробити фото. Він же нас сфотонрафував і перед виходом,
надіюся він скине нам їх. Після цього группа розбрелася по базі кому куда треба. я зняв взуття мокре викрутив шкарпетки
і накрився одіялом з альпаки і зверху накрився МСС. Тут зайшов Обраян буквально через 5 хв як я ліг і запитав скільки вам
треба часу на збори бо треба підтримати группу Альфа я сказав хвилин 5 і зразу почав одягатися, Богдан попросив 15 хв бо
ше мав якусь справу. як тільки я переодягнувся і взувся прийшов знову Обраян і сказав шо міссія відміняється і можна
відпочивати. Ми знову розділися і полягали відпочивати. Я лежав і довго думав чому вихід склався так а не інакше. Чому Саня
впав в яму з водою і йошов з мокрими ногами далі. Було приємно думати шо ми змогли виконати міссію від і до і навтіь трохи
талібів набила наша группа як виявилося пізгніше більшість нікого не підстрелила або натвіь і не бачила талібів. Прийшов
Обраян і приніс нам Радяньский тринажер для боротьби з плоскими стопами наші заюзали (використали) його як бігову доріжку
Обраян пожартував шо це подарунок від флоту для корпусу засміявся і пішов в штаб. Поливна нашої группи пішла до буржуйки
сушити одяг і взуття я ж думав шо на мені висохне. Через якись час я відчув шо ноги не відігріваються взагалі. Прийшов Саня
і сказав ходи в штаб підсушимо тебе я не хотів нікому мішати але ноги шкода було обморозити то я здався і пішов.
В штабі було досить тепло там це було необхідно бо одне діло ходити а друге діло сидіти і мерзнути плюс в штабі повно
електорніки яка не любить холод і вологість. Час від часу я ходив з камерою і фотоапаратом шоб задокументувати всьо шо
відбувалося але був натсільки замерзлий і голодний шо хотілося преше загрітися наїстися а вже потім фотки. Пілся того як
зігрівся пішов зїсти МРЕ яке Саня мені дав в плату за дорогу. Поки їв думав якже класно і атмосферно на нашому фобі. Як
тільки я поїв і вже хотів фоткати почув інформацію шо гру скоротили до 22:00 шо мене трохи здивувало з початку але подившись
у вікно я зрозумів чому так. Народ почав лівати (їхати з гри) і тоді я почув слух шо міссію взагалі зкоротять до 18:00
можливо до 19:00, пілся цього ше трохи людей зрозуміли шо їм таке не підходить і вони поїали.
Близько 16:00 прийшов Саня і сказав збирайтеся помаленько будемо чекати наказу шоб вирушати в дргуий вихід. Почекали
поки відваляться слабкі щоб не зайфейлити (провалити) міссію. Прийшов Саня і сказав збираємося і на вихід. В нашій группі
вже не хватало Німоя і двох Маосків які поїхали пілся першого виходу. Сані дали вводні і він нас повів. Ближче вечора
влупив не слабий мороз йти стало легше і сухіше шатни не намокали а замерзли чуть нижче коліна. Я вирішив не ризикувати
унікальним гірбоксом в моєму м240г (середній кулемет) і взяв м590 але шоб життя медом не було загрузив свій моллє 2
(середній військовий рюкзак) купу всякого важкого стафу (речей) і він почав важити десь до 15кг. Буквальнго вийшовши
за стіни табору ми побачили группу мертвих талібів які побчаивши не адекватних з КМП почали кричати "не стріляйти ми
мертві" ми так і зробили хоча знаючи хитрощі духів я в руках тримав гранату шоб у випадку конфлікту вирішити все в один
момент. Таліби розвернулися і пішли по дорозі на свою базу чи мертвяк так і не зроузміли. Ми обережно вирушили далі і за
гори вийшли наша группа Альфа накскільки я зрозумів чи Чарлі всі були в деякі з них були мертві. По рації нам повідомили
шо ці 5 талібів яких ми бачили це всі таліби які ше грали. Ми паралельно з ними йшли штурмувати їх базу. НАгнали ми їх на
одній з оріг де вони відпочивали пройшовши пі дороги до своєї бази. Та штаб нам сказав окопатися і чекати годину часу шоб
перекрити дорогу для виходу талібану. Після не довгих преговорів Евгена (один з маросків) з штабом нам дали другу вказівку
а саме вирушити в обхід відомих доріг зайти в фланг бази талбіан. Нащастя Саня шарив (вмів корситуватися) карту і ми
помаленько протоптували нову дорогу через важко прохідну місцевіть. Чесно мушу сказати в гурппі не всі розділяли завзяття
Санька але як начальство сказало так і робили шо мене особисто дуже радувало оскільки таким чином ти проникаєшся повністтю
атмосферою засніженого Афганістану 2002 року. Вже пілся вирушення в дорогу почало скоро змеркатися а я як геніальний Морський
піхотинець взяв темну лінзу шоб було ше хардкорніше. Саня сам йшов перший і прокладав дорогу всі решта за ним я йшов 5 тим
переді мною був Кеш і Утер, поітм Богдан який Всю дорогу падав з 249тим і жалівся на всьо на світі. Марсоки замикали колону.
я постійно страхувався шоб когось не загубити. Допомагали Cat eyes (резинка на касці з 2ма світло відбивними панелями 1см
/3см які світяться в ночі і виглядають як котячі очі) таким чином я бачив скільки людей попереду і всі в зборі, ніхто нікуда
не пропав. З початку ми йшли просто по засніженому лісі потім Саня завів нас в хащі які були дость важкі для персування з
стволами (Жарт про члени) але ніхто не здавався. Ми перейшли один канал який розділяв ліс і пішли дальше знов упо лісі.
Знову почалися хащі цього разу вже на рівнині. І тут вже темнота почалася прям вирви око. але було чітко видно перед нами
білу стіну. це був підйом на гору за якою було чути вибухи ми вирішили прислухатися з якої сторони то чути шоб не вийти
прямо на ворога. Саня знайшов чиїсь сліди які ми і використали як орієнтир куда рухатися. Коли вже було супер темно то Саня
блимав фонариком шоб зрозуміти куда ведуть сліди. Ми прейшли канальчик перед тим підйомом і вирушили підніматися на неї.
Кут підйому був десь 45 градусів якшоне більший плюс сніг і були старі сліди які через мороз перетворилися на лід. Богдан
продовжував падати і в один момент він вже почав сильно нервуватвися, ми з Утером його підтримали і він заразився запалом
і таки знайшов в собі сили шоб заспокоїтися і продовжувати рух на вершину. Як тільки ми вилізли на гору в метрах 300 було
видно світло. Як ми зроуміли це була база Талібан яку ми маємо штурманути. проблема була в тому шо був знову різкий спуск,
і потім знову підйом, шутрм в мтких умовах був приречений на провал. Саня і Кеш пішли вищен ароздвіку шоб зрозуміти куда
можна обійти. Мароски ж тим часом звязалися з штабом, шо було не просто так як звязку майже не було. Там на тій вершині
я і почув класичний конфлікт штабу десь далеко і людей на місці і які не можуть зрозуміти один одного. Утер вирішив
втрутитися в розмову шоб заспокоїти. Штаб дав точні координати бази талібів, Саня якраз тим часм вернувся з дозору разом
з Кешом. і ми вирішили пдінятися на вершину яка була ще вище ніж та вершина на якій ми стояли.
Тут і почалася дорога на Такур Гар я потім виявилося. досить стрімко і слизько але з помаленько ми всі вибралися на
гору і на горі ми побачили круглий форт см50 від землі діаметром 3м зліплений з снігу. там вирішили перекрити 30секунд
може хвилину. І тут я оглянувся і побчаив ту красу яку запамятаю на все життя. з ліва від мене в кілометрах так 20-30 було
видно місто а з права сяйво від ще якогось міста тільки сяйво. не встиг я насолодитися моментом як Саня вирушив в дорогу
шоб штурманути базу. Гора всіх надихнула і ми вже мріяли як будемо зараз карати талібів за всі їх злодіяння.
Спустившись в низ ми не знайшли ніяких слідів і Саня нас повів по карті далі на пряму. Пройшовши метрів 500 ми почули
по рації шо ми не вспіли 150 метрів до штурму бази час закінчився і міссія була провалена. Не буду брехати я трохи був
розчарований шо стільки було потрачено сил і терпіння і все закінчилося отак без славно. Всі в группі поодягали налобні
фонарики і почали шукати дорогу до бази. Через якийсь час ми поачили Талібів які поверталися з своєї бази до місця їх штабу.
Оскільки вони йшли по дорозі ми вирішили піти з ними, прориваючися через глибокі сніги ми всі разом вийшли на дорогу по
якій було йти набагто легше ніж там де ми лазили. Шоб для себе якось запамятати кінець гри я кинув гранату в бік, за мною
це повторила і моя команда і ми раді хорошому закінченню гри пішли на базу. По дорозі майже нічого не говорили просто час
від часу дивлися чи нікого не загубили. В думках я все розмірковував наскільки все таки важка робота війсковго який не може
так як я сказати всьо більше не хочу і піти додому, хоча в умовах темноти, не знання території і темних лінзах я б не міг
сам піти додому коли захочу шо добре било морально.
Випробовування з Такур Гар було важко не тілки фізично шо можна було витримати але і морально, коли ти хочеш шоб
тебе просто хтось забрав звідти, зігрів, нагодував і все закінчилося само собою. Від Богдана я навіть чув слова "Вбийте
мене" Ти розумієш шо не можна підводити людей з команди, ти не можеш сказати штабу мені все рівно я йду спати. Я дуже радий
шо вся моя команда залишилася до кінця і витримала всі випробовувавння як фізичні так і моральні. Звісно були і важчі
пригоди в житті не раз ходив більші відстані і по грішій місцевості зимою в снігу але іменно командою в темноті ні разу.
З одніє сторони погода підкачала в плані того шо багато не приїхали але з іншого боку вона дала відчути хочаб один
відсоток від того шо преживає військовий.

"Сам був не шкодую, але нікому б не радив"

Автор Мазур Микола USMC 3/1[/INDENT]

від себе теж скажу що все сподобалось, орги молодці, радий був всіх бачити, давайте ще)