....
ну не зна що ми такого з товарищами збадали, що нас знов із під тіні шовковиці в Фергані да на сам опорник запхали. Мало того - ще й додаткового командира надіслали. Сидимо сумуємо.
Оно як завжди - два командира , три думки , чотири наказа --- копай, обороняй, патрулюй, на губу, растрелять, відпочинь тощо. Висунулись на перехоплення - так одні коні, погонщик та жінки гасають як на спідвеї - і не застрілиш і не скористатись - одні растройства нерв та інших систем організма :(.
Смеркалось.
І тут нам "павезло" - виходимо на штурм тренувального табору да в ніч. На виході ще б трохи й були б розстріляні командиром, бо він став дуже зденервованим - з 10 чоловік 6 десь пропало. Нічого страшного -- все що мокре бистро сохне. Лежим знач в засаді , спимо/хропимо/сопимо - тишинаааа. І десь за обрієм чуємо - йде війна та без нас. І так прикро нам стало , що покинули ми свої нагріті лежбища да побігли на постріли - або нас або ми ( хоч нас і нема за що). Вилазимо в поля, з усіх сторін крики, гам, шум, стрільба, шось літа, щось приліта та відліта і не зрозуміти де кого вбивать та від кого тікать. тихим сапом навмання та навпростець підповзаєм до тих що ближче та в нашу сторону стріляли - глядь, ти ба, свої і тоді усім кагалом в повний ріст із галасом "УРРРРА , В Атаку" в нічнім полі бігли ми як ...... . Красота.
На ранок - підьом, зарядка і сніданок, і п********а від командира для профілактики усього тіла. Йдемо ми кудись, когось і шось за щось шукать. Прийшли, знайшли, самі прийшли, когось і шось знайшли; застрілили, потім допитали, кудись когось та щось завели та віднесли. Вернулись ми на базу - і благодарочка особовому складу за виконану роботу.
Ми Красавчегі.
п.с. І як бальзам на тіло ( жінок нема нажаль) - знов нас вертають в Фергану.
далі буде ......
